Poetas Del Mundo Poets of the world
Our Poets & Artists Talented, Credentialed & Creative
Our Readers A wide diverse audience
Help & Support Call us: +56 9 8811 6084
0 0
Marina Prepotenskaya

Marina Prepotenskaya


Nationality: Ucrania
Email: gautama05@ukr.net

Biography

Marina Prepotenskaya 

Марина Препотенская родилась в Киеве в семье учительницы и инженера. Закончила с отличием филологический факультет Киевского государственного университета им. Т.Г. Шевченко. Стихи и песни пишет с детства. Была участницей литературных студий КГУ, КПИ, КСП «ÐÑ€ÑÐµÐ½Ð°Ð»», около 10 лет посвятила авторской песне. Была лауреатом ряда фестивалей авторской песни и поэзии, выступала с сольными и студийными программами на телевидении, радио, в концертных залах. Печаталась в литературных альманахах : «Ð”ніпро», «Ð Ð°Ð´ÑƒÐ³Ð°», «Ð ÐµÐ½ÐµÑÐ°Ð½Ñ», «Ð˜ÑÐºÐ°Ñ‚ель», «Ð”икое поле» (гран-при международной «ÐŸÐ¾ÑÑ‚ической рулетки»), «Ð¡Ð²Ð¸Ñ‚язь», «Ð Ð°Ð´Ð¾ÑÑ‹Ð½ÑŒ-Березань» и др. Выпустила 5 сборников поэзии и песни: «ÐœÐµÐ¶ÑÐµÐ·Ð¾Ð½ÑŒÐµ», «ÐšÐ¾Ð½Ñ‚рапункт», «Mosaik», «ÐšÐ°Ð¼ÐµÑ€Ñ‚он міста», «ÐµÐšÐžÐ›ÐžÐ³Ñ–я душі». Руководила молодежным объединением поэтов и бардов «Ð“риф», о чем снимался документальный фильм на Ñ‚/с «Ð˜Ð½Ñ‚ер»; некоторые воспитанники студии навсегда связали себя с поэзией, участвовали в поэтических перформенсах.

Со временем от муз. продюссеров поступило предложение перейти в сферу шоу-бизнеса, была вручена именная путевка на фестиваль «Ð¢Ð°Ð²Ñ€Ð¸Ð¹ÑÐºÐ¸Ðµ игры». Но сложные жизненные обстоятельства привели к большим духовным переоценкам и она отошла от сценической деятельности и серьезно увлеклась философией. Окончила аспирантуру и докторантуру Института философии НАНУ, защитила две диссертации. Сейчас является профессором кафедры философии НТУУ «ÐšÐŸÐ˜ им. И. Сикорского», членом Ассоциации философского искусства (АФИ), преподаëÑ‚ в университетах предметы цикла риторики и антропологии. Сотрудничала с философом и экс-директором Института урбанистики Парижа г. Тьерри Пако, получив от него комплиментарный отзыв на свои исследования. Ð’ настоящее время собирает материалы для книги о феномене «Le café philosophique», где органично объединяются философия и поэзия.  

Кроме того, еë жизнь связана с журналистикой. 8 лет вела авторские программы прямого эфира на радиостудиях «ÐšÑƒÐ»ÑŒÑ‚ура» и «ÐœÐ°Ð¹Ð´Ð°Ð½», посвященные поэзии, психологии и философии. Публиковала статьи этой тематики в СМИ (жж. «Ð•Ð´Ð¸Ð½ÑÑ‚венная», «ÐÐ°Ñ‚али», «ÐœÐ°ÐºÑ», г. «Ð”ень», «Ð¤Ð°ÐºÑ‚Ñ‹» и др.). Является членом Союза журналистов Украины и Украинской Ассоциации писателей художественной и публицистической литературы,  Ð° также - членом франко-украинской Ассоциации «ART culture et créativité». Ð’ 2018 г. проходила культурно-образовательную стажировку в Ассоциации. Еще раньше, в 2014 Ñ€. представляла свои произведения в цикле выставки «ÐœÐ°Ð¹Ð´Ð°Ð½ и КПИ» в Культурно-информационном Центра при Украинской амбассаде в Париже, в 2017 Ñ€. выступала в рамках парижского  Le café philosophique (интервью с организаторами кафе-фило пост фактум опубликовано в украинских журналах). Ð’ 2018 г. в рамках Договора между КПИ и Великотырновским университетом им. Св. Кирилла и Мефодия провела открытые лекции и поэтические встречи со студентами и преподавателями ВТУ. Ð’ 2019 г. принята в члены Союза независимых писателей Болгарии.

Никогда не переставала писать, Ñ‚.к. это происходит, ей кажется, помимо еë воли…  Ведь Творчество во многом – иррациональный феномен, но именно оно наряду с Любовью и Познанием дает ток жизни, озаряет ее смыслом.    

 

САМАЯ ТЕМНАЯ НОЧЬ

-  перед рассветом

 

 Ð­ÐºÐ·Ð¾Ñ‚, Молекула, Песчинка,

 ÐÐ¼Ð±Ð¸Ñ†Ð¸Ð¾Ð·Ð½Ñ‹Ð¹ до смешного,

 Ð¤Ñ€Ð°Ð³Ð¼ÐµÐ½Ñ‚ мозаичной картинки –

 Ð¢Ñ‹, житель города земного,

 ÐšÐ°Ðº все, подверженный законам,

 ÐÐµÐ¿Ð¾Ñ‚опляемо утонешь,

 Ð“лухую ночь свою бессонно

 Ð–ивотным ужасом наполнишь,

 

 Ð˜ быстро радиус абсурда

 ÐžÑ‡ÐµÑ€Ñ‚ит круг твоих сомнений:

 ÐšÑƒÐ´Ð°? К чему? Зачем? Откуда? –

 Ð”итя. Старик. Невежда. Гений.

 Ð свежий ветер ночью лунной,

 ÐšÐ°Ðº будто бы инопланетный,

 ÐšÐ°Ñ‡Ð½ÐµÑ‚ портьерою чугунной

 Ð˜ бросит луч передрассветный.

 

 ÐžÑÑ‚авь проклятые вопросы!

 Ð§Ñ‚о попусту молоть, Емеля?

 Ð¡Ð¼Ð¾Ñ‚ри на утренние росы

 Ð˜ помни:

 Ð¡Ð²ÐµÑ‚ в КОНЦЕ туннеля.

ВСТРЕЧА

 

Ты так красив, а похоти ни грамма.

Ð’ глазах – печаль и неизбывный свет

Всезнания,

Как будто бы Ñ‚Ñ‹ – Лама,

Проживший более двух тысяч лет.

 

Ты видел все – рождения и войны.

Но не поверят – что ни говори.

И вот сидишь улыбчиво-спокойно,

Пьешь мятный чай в дорожном

Duty Free.

 

В причудливости алого тюрбана,

Нездешний одухотворенный лик.

Как ты возник на спуске автобана?

Каких миров умелый проводник?

 

С людьми ты словно далеко и близко.

Узнать бы имя и откуда Ñ‚Ñ‹ …

Визитка на столе или записка:

«Ð¡ и д а к Ñ… а» .

И Цветы.

 

ПРОИСШЕСТВИЕ

  Утром на станции «Ð›ÐµÐ²Ð¾Ð±ÐµÑ€ÐµÐ¶Ð½Ð°Ñ»

  Спорхнула с перрона студентка Ритка,

 ÐšÑ€Ð°ÑÐ¸Ð²Ð¾-красивая, нежно-нежная

 Ð¡Ð¿Ð¾Ñ€Ñ‚сменка, отличница, суицидка.

 Ð§Ñ‚о-то заклинило там, в инстинктах…

 Ð—ря ей рассказывали о пирамиде

 Ð¿Ð¾Ñ‚ребностей

 Ð¸ о рынках

 Ñ‚руда

 Ð¸ об Эврипиде.

 Ð—ря проверяли ее зачетку,

 Ð—ря похвалил ее сам проректор.

 Ð¢Ð°Ð¼, в голове, под кудрявой челкой,

 Ñ€Ð¾Ð¸Ð»Ð¸ÑÑŒ мысли не из конспектов.

 ÐœÐ¾Ð¶ÐµÑ‚,

 Ð´ÐµÐ²Ð¸Ñ†Ð° любви хотела?

 ÐœÐ¾Ð¶ÐµÑ‚,

 ÐÐµ рада была ребенку?

 ÐœÐ¾Ð¶ÐµÑ‚, она

 Ð½Ð° иглу подсела,

 Ð¸ превысила дозировку?

 ÐœÐ¾Ð¶ÐµÑ‚ быть, странно самооценка

 ÐµÐµ не совпала с наивысшим баллом?

 Ð§Ñ‚о говорить? -

 Ð“оре- студентка

 ÐŸÑ€Ñ‹Ð³Ð½ÑƒÐ»Ð° –  

 Ð˜ упала…

 ÐÐ¾ вел состав этим утром Миша!

 Ð˜ будь наученным даже сто́ раз,

 Ð‘ыла б у него не на месте крыша,

 ÐžÐ½ не успел бы

 ÐÐ°Ð¶Ð°Ñ‚ÑŒ на тормоз.

 ÐÐ¾ парень не знал треволнений сессий,

 ÐÐµ подпирал в коридоре стенку,

 ÐžÐ½ знал свое дело и был на месте,

 ÐÐ°Ð¶Ð°Ð» на тормоз - и спас студентку.

 Ð­Ð¹, феминистки, заткните уши,

 Ð£Ñ‚ихомирьте крикливый голос!

 Vivat спасающим наши души

 ÐœÑƒÐ¶Ñ‡Ð¸Ð½Ð°Ð¼,

 ÑÐ¿Ð¾ÑÐ¾Ð±Ð½Ñ‹Ð¼

 Ð½Ð°Ð¶Ð°Ñ‚ÑŒ

 Ð½Ð° тормоз! 

 

*Если только копнешь поглубже - обнаружишь потоки грязи, и никто никому не нужен, и до боли фальшивы связи. За стеной, за душой, за текстом - все порочно и слишком просто. Значит, нужно спасаться бегством на безлюдный скалистый остров. А вернувшись, скользить на вздохе над поверхностью отношений, танцевать на ветрах эпохи, чуть взлетая, как лист осенний.

 

ЭТЮД

Над Пер-Лашез

Застыли сумерки уже.

Звенит вечерний колокольчик сторожей.

А я спешу на этой призрачной меже

Найти

Шопена!

Ну - вот он…

В дар ему кладу цветок,

Смотрю на каменный волшебный завиток.

Спасибо Неизвестному – помог

Найти

Шопена.

Повсюду, с того дня и до сих пор

Звучит в душе Этюд

12 До минор.

Ведь можно страхам и судьбе наперекор -

Найти

Шопена!

 

SORRY

     

 Ð¢Ð°Ðº  все раздражает –  

 Ð˜ скрип пенопласта сухого,

 ÐšÐ¾Ñ‚орый соседи выносят  к засоренным бакам,

 Ð“де бомж бородатый, с глазами больного Толстого,

 Ð‘росает объедки драчливым котам и собакам.

 ÐšÐ°Ðº все раздражает:

 ÐŸÑ€ÐµÐ¸Ð¼ÑƒÑ‰ÐµÑÑ‚ва и недостатки,

 ÐŸÑ€Ð¾Ñ‚ивные тролли, портачащие на портале,

 Ð˜ эти соседи,  в своем буржуазном припадке

 Ð’ключившие максимум  «volum» на порноканале,

 ÐŸÑ€Ð¸Ð´Ð¸Ñ€ÐºÐ¸, притирки, разборки, враги и адепты,

 ÐšÐ°Ðº все достает – в совокупности и поэтапно.

 ÐšÑ‚о знает лекарство, кто выпишет чудо-рецепты,                

 ÐšÐ¾Ð³Ð´Ð° раздраженье наваливается внезапно?

 ÐœÑ‹  - в жестком миноре, в отрыве, в  раздоре и ссоре,

 Ð˜ это – причина крушения мирозданья.

 ÐÐ¾ STOP, на экране я вижу волшебное SORRY,

 Ð˜ пульс учащается, и замирает дыханье,

 Ð˜ двор расцветает, коты и собаки – мир-дружба,

 Ð бомж  бородатый – какой он умильный и кроткий!

 Ð¡Ð¾ÑÐµÐ´Ð¸ смешные затихли, ну да, им же нужно

 Ð¡ÐºÐ¾Ñ€ÐµÐ¹ подлатать  надувные любовные лодки.

 Ð—ачем эти чаты и форумы хитросплетений?

 ÐžÐ±Ð½ÑÑ‚ÑŒ бы весь мир,  и соседей, и всех домочадцев!

 ÐŸÐ¾ÑÐ»ÑƒÑˆÐ°Ð¹, я тоже прошу у тебя извинений...

 Ð˜ знаешь, давай постараемся

 ÐÐµ разлучаться?

 

УКР

*Туман у місті. Привиди машин. Усе неперевершено примарно. Невизначеність. Осад на душі. Політики. Реклама. Аватарно.  Весна іще розгублено тремтить на крижі неминучого скресання, та у долонях в неї мерехтить червоний вогник – селфі Сподівання

 

НАПЕРЕДОДНІ

(Спомин про одну осінь)

 

Ми з поетом гуляли парком,

Розпускали дерева коси,

Там богиня плела, Ананка,

Золотими нитками осінь.

Грав музи́ка старий на флейті,

Розвивалася сива грива,

І, розчулені та відверті,

Перехожі чекали дива.

 

Молодята знімали селфі,

Повз на роликах бігли діти —

Гомінливі чарівні ельфи.

Надвечір’я вмикало ритми,

 

Усе тепло, Ñ– так по-людськи,   

Та незнані шляхи Господні.

Ми стояли на Інститутській.

Ми стояли НАПЕРЕДОДНІ

 

ОДА КАВІ

 

Кава –

 

Тотем мегаполісів, культ ритуалу. Бариста

Подібно шаману кальманить, готує «ÐµÐºÑÑ‚азі».

Коли від Арабіки або Рабусти підніметься запах,

У трансі  учасники дійства Ñ– справді впадають в екстаз.

Чи Ви помічали, що каву не пʼьють легковажно?

Ніхто не регоче, не гне матюки, не буянить. 

Цей напій несе атмосферу неспішну магічну,

І бесіди тихо кружляють над кожним столом.

 

Наліт  загадково-розсіяний, глибокодумний

Лежить на обличчях, а рухи гнучкі Ñ– повільні. 

Неначе у кавових зернах приховано сенси, – 

Перлини осявань чи істини справжнє зерно.

І вже позабуте латиною давнє «in vino...»,

І вже не хвилюють той шум, штовханина  Ñ– пробки.

А хтось вийде з кавою  зовні та Camel запалить,

І дим сигаретний додасть гіпнотичних мазків.

 

Вже, може, пора миротворчі створити союзи,

Вірніш, кавотворчі – заради примирення всіх?

Ось так у містах кавоманія зближує душі,

І бронзовий Юрій Кульчицький* святкує рекорд

 

ВЕЛИКЕ ТИРНОВО

 

Велике Тирново... Це місто має душу. Охайні  причаїлися будинки,

З ущелини у заростях долини ранковий розливається намаз,

З вершини православні мідні дзвони розгойдують розсіяні тумани,

На пагорбах підноситься Царевець – незмінний цього міста вартовий.

Всередині  серед вузеньких вулиць  “приятелски българи” у  кавʼярнях

Вʼють бесіди, кивають головами, Ñ– дивне «Ð½Ñ–» в них означає  «Ñ‚ак».

 

Круті шляхи кружляють серпантином, над прірвами розхристані дерева

Чіпляються коріннями щосили, підспудно осипається пісок...

Та всюди відчувається турбота уважної  неспішної Людини:

Сітками металевими на схилах приборкано  стрімкий каменепад,

Галявини напоєні водою, тендітно розпускаються троянди,

Що символом прекрасної країни  століттями ставали  недарма!

 

Велике Тирново, тебе я у скарбницю своїх найліпших спогадів ховаю,

Колись  дістану як дорогоцінність, щоб знову пережити цю любов:

Чисте не загазоване  повітря, чужих людей  родинну дружелюбність,

Почую старовинну  милу мову, відчую подих стомлених епох...

 

Я знаю, що міста подібні людям: у кожного свій стиль і свій характер,

Ну а Велике Тирново назавжди – іще одна споріднена душа!

 

ЛУВР

 

Час розважається у піраміді Лувру, грає із сонцем у кришталевих гранях,

Ки́дає промені в натовп, що дуже охочий

клацнути селфі на фоні очей Джоконди.

Час підбирає до купи тисячоліття

У крапку криваву

На тілі Христа

В Малуеля*.

Мить –

І розходиться  колом

за анфіладами залів

через обличчя людей різношкірих.

Далі – сповзає до скіфу в підвалі  похмурому

Й знову прямує до скла піраміди у шумному холі,

Там завмирає лукаво пісочним годинником в отворі Всесвіту.

Люди ж – Ñ‚Ñ–  Ð³Ñ€Ð°ÑŽÑ‚ÑŒ із часом, хоч знають, що буде не рівним рахунок...

 

*Жан Малуель – нідерландський художник (ХІУ-ХУ ст.). Його картина «ÐžÐ¿Ð»Ð°ÐºÑƒÐ²Ð°Ð½Ð½Ñ Христа» експонується у Луврі

            

ЕГОЇСТ

 

Вважав себе егоїстом,

Носив кольорові лінзи,

Любив Шардоне ігристе,

Ненавидів катаклізми.

 

Обходив десятим шляхом

Руїни, хрести і храми,

Літав легковажним птахом,

Грав долями і словами.

 

Він думав, що у потребах

Влаштований геть розкішно,

Для себе він жив, для себе,

Розмірено і неспішно.

 

Та  зрушився світ відтоді,

Як сталося неминуче:

Почув із новин на Сході, 

Що снайпер у друга  влучив.

 

Вважав себе егоїстом,    

Та  щось було значно більшим.

Зібрався й пішов навмисно –    

За інших пішов, за інших.

 

І страшно було, і скрутно.

Душа – як на роздоріжжі.

Ось шепіт у храмі чутно:

«Ð¡Ð¿Ð°ÑÐ¸Ð±Ñ– тобі, що вижив!»

    

КИЇВ

 

Київ,

Розкиданий пагорбами,

Київ –

Намисто зірок вечірніх,

Києве,

Разом  зростали ми,                    

Візьми пісні почуттів дочірніх.

Київ

У золоті куполів,

У частоколі із  хмарочосів,

Києве,

Ти іще не змарнів,

Маєш красу

Та чаруєш досі.

 

Серце – Майдану твердий  пʼясток,

Тягнуться далі  шляхи-аорти.

Тільки підходять часи розлук – 

Кличуть  вокзали,  аеропорти.

Що я шукаю  на чужині –

Заколот, спокій,  наснагу, втому?

 

Просто  солодшим стає мені –

Шлях повернення,

Шлях додому

 

ЗАКОХАНІСТЬ 

Закоханість — це мерехтливий сон,

Тендітне полум’я, що треба затулити

Від вітру осені, аби відчути ритми

Сердець, що палко б’ються в унісон,

 

Закоханість — це ніжні пелюстки,

Це гість весни, що стукає у двері,

Аби накреслити на чистому папері

Таке просте рівняння: Я + ТИ.

 

No record found.
No record found.
No record found.
Comments